Скачать книгу - Крижане кохання ГУЛАГу

««Буває або література, або злягання, – писав Франц Кафка. – Я не писав про це раніше, бо не знав, що це так, але тепер застерігаю, бо часто злягатися добре тільки в літературі». І справді, література щасливими не цікавиться: Ромео і Джульєтта, Анна Кареніна, Катерина (як варіанти Утоплена, Тополя, Русалка), Зів’яле листя, Сто років самотності, Незакінчена п’єса для механічного фортеп’яно, Леся Українка, Антон Чехов, Ольга Кобилянська та і сам Франц Кафка, – хто б хотів повторити їхню долю в коханні…»

«Вірші про кохання» Франческа Петрарки – добірка, до якої увійшли найкращі зразки інтимної лірики автора***. Ліричний герой цих творів возвеличує образ коханої Лаури, оспівує її красу і чарівність. Переклад поезій був здійснений видатним українським митцем Дмитром Павличком.

Зачем спешить, чтоб уничтожить память, Ну, хорошо – бараки, лагеря, А города зачем сносить под шабаш – Ведь время все расставит якоря. И помнить будут наши ли потомки, Как край суровый мы обжили здесь? И отдали мы жизни, не котомки, Чтоб город был таким, какой он есть!

Зручне крісло у напівзатемненому кабінеті, уважний психотерапевт, який вислухає всі ваші спогади і вирішить усі проблеми… Вас ніколи не цікавило, як це працює насправді? Один з найталановитіших у світі психотерапевтів розповість історії кількох своїх пацієнтів різного віку і статі – одруженої літньої жінки, яка закохалася в молодого лікаря, самотньої дівчини, котра разом із зайвими кілограмами скине маску базіки й веселухи, щоб нарешті стати щасливою, поважного бухгалтера, що на додачу до нападів мігрені залишить у минулому цілий віз родинних негараздів і чоловічих проблем… Відмовившись від формалізованих діагнозів, доктор Ялом шукає особливий підхід до кожного зі своїх підопічних, щораз винаходить новий метод терапії, долаючи психологічні бар’єри, що зводилися роками, шукаючи ту потужну емоцію, яка переможе депресію, невпевненість чи руйнівну злість і змінить життя на краще.

Жінок у житті Тараса Шевченка вистачало, ось тільки щастя вони йому так і не дали: Оксанка, Феодосія, Дуня, Амалія, Анна, Варвара, Агата, Катруся, Марія, Харита, Ликера – це лише ті, чиї імена історія зберегла. Він майже до кожної сватався свого часу – сватався з надією створити сім’ю, народити дітей, жити в хаті над Дніпром, але жодна з них чомусь так і не стала йому вірною дружиною, прирікаючи поета на ще жахливішу самотність. А він і далі залишався бурлакою, як називали в Україні одиноких, неодружених чоловіків, «вічних» парубків, але все одно вірив, що з котроюсь йому нарешті поталанить. Вірив, аж доки насамкінець життя у нього не лишилося сто днів… усе того ж нещасливого кохання… Ось про це і йдеться в останньому романі Валентина Чемериса про Великого Кобзаря. Текст подано в авторській редакції.